Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Вересень » 2 » Нас використовуватимуть стільки, скільки ми це дозволятимемо, а також – про «джинсу» навпаки
11:03
Нас використовуватимуть стільки, скільки ми це дозволятимемо, а також – про «джинсу» навпаки
На засіданні «круглого столу» за темою «Як реанімувати регіональну журналістику: медіареформи та саморегуляція», що відбувся у Києві нині вже минулого літа,  юрист Інституту медіаправа Ігор Розкладай згадав і закон про вибори до місцевих рад. Справді, формулювання щодо преси у ньому досить символічні й добре виявляють реальне ставлення наших законотворців до ЗМІ. Звертали увагу? Мова йде про  «використання ЗМІ». Тобто медіа, по суті, не сприймається як самостійний суб᾽єкт, говорив пан Ігор.

Образливо? Звісно! Та чи не нагадує ця образа десь такої: «ну перекинув я тобі на коліна тарілку борщу, але чого ти не зробив вигляд, що цього не сталося?!» Тобто чи не самі ЗМІ, що так натхненно ще продовжують говорити про свободу слова, сьогодні винні в тому, що нас саме «використовують» і в цьому вбачають іноді єдину нашу доцільність?

 

 «Баланс» по-сумському?

Можна говорити загалом про засилля «джинси» – результати моніторингу регіональної ситуації  допитливі й небайдужі колеги відслідковують на сайтах, передусім – сайті Інституту демократії імені Пилипа Орлика, що здійснює проект із моніторингу (http://idpo.com.ua/ ). Можна говорити загалом про незнання стандартів. Як не прикро, але останні дослідження фіксують зниження якості публікацій (читаймо – професійності).

Чому? Одна з найбільших проблем, кажуть експерти, у тому, що працівники (і в першу чергу керівники) медіа часто не хочуть вникати в означене питання. Їм це не потрібно. Зрозуміло, що ми маємо «дикий» медіа-ринок, за якого кожен «танцює, як хоче». Зрозуміло, що немає курсів, тренінгів для власників і керівників медіа і вони творять «ринок» на свій розсуд. Зрозуміло, що медійний загал, змушений хапатися за роботу (в силу фінансових причин, а ще – в силу недостатньої обізнаності), не чинить тиску на власників та керівництво… Але ж неминуче має прийти час, коли населення та рекламодавці стануть більш грамотними й зорієнтуються, хто є хто і що почім. І врешті виявиться, що давати рекламу чи передплачувати, чи відвідувати, чи вмикати кнопкою можна те ЗМІ, де є якісний контент. І якісна реклама – окремо… Пригадую, як ще 12 років тому, показуючи нам редакцію газети Мічиганського університету, її співробітники наголошували: у них інформація та реклама навіть коридором відділені, – не те, що на сторінках! А редактор Хартвордського друкованого видання на запитання, чи можуть вони дати критичний матеріал про того, хто дає їм рекламу, навіть здивувався. Адже мухи – окремо, котлети – окремо! Більше того, запевнив він тоді, розумний рекламодавець не забере рекламу з такого видання, а навіть більш охоче розміщатиме її: якщо газета його критикує з якихось позицій, але рекламує певну продукцію, отже, газета безстороння й читач матиме до неї довіру!..

Та повернемося до місцевих виборів і місцевого розуміння тих критеріїв, які й створюють рівень журналістського матеріалу. Колеги пам᾽ятають, як на останньому засіданні профі-студії обласного прес-клубу ми, окрім іншого, обговорювали помітне зростання матеріалів із ознаками замовності на місцевих приватних каналах, передусім на ATV. Причому – задовго до перегонів ця інформація мала явно передвиборчий характер.

Коментар до сюжету з цього засідання журналістка СОДТРК взяла у керівника каналу дуже шанованого мною особисто пан Сергія Клочка. І він сказав: неправда, що у нас немає балансу. Сьогодні ми показуємо одну партійну силу, завтра – іншу, отже, баланс є.

Всупереч балансу «по-сумськи» існує чітке тлумачення балансу в матеріалах ЗМІ, прийняте різними методологіями. Баланс – це присутність різних точок зору або ж точок зору різних категорій осіб (керівник–працівник; ректор–студент; податківець–платник податку…) у КОЖНОМУ журналістському матеріалі. Бо ж що робити, наприклад, якщо я сьогодні змогла подивитися програму, а завтра ні? Моє світобачення залишиться незбалансованим?

Поки ми будемо довільно тлумачити те, що називається стандартами, ми даємо підстави нас «використовувати».

 

Щодо професійності

Ще пан Сергій Клочко на моє особисте запрошення телефоном на засідання згаданої профі-студії, а потім – у вже цитованому коментарі для ОДТРК сказав: «це заказуха, мене це не цікавить». І зауважив, що ті представники ради з питань професійної етики при обласному прес-клубі, які оглядали їх програми, не надто професійні.

Не можу погодитися. А замість аргументів просто розповім, хто входить до нашої ради з професійної етики. Передусім – журналісти. Не знаю, чи комусь зацікавленому не відомі у Сумах. Сергій Ханін, власкор Укрінформу в області; Діана Ольшанська – кореспондент «Данкору»; Олексій Захарченко, який зараз не очолює Інтернет-газету «Сотня», бо знаходиться під донецькою Константинівкою; Ганна Шевченко, відома не лише як журналіст, а й як керівник гуртка для юних журналістів обласної гімназії для обдарованих дітей і письменниця… Це викладачі вишів, кандидати й доктори наук Олена Ткаченко, завідувачка кафедри журналістики СумДУ; відомі медійному загалу експерти Алла Ярова та Володимир Садівничий; людина, яка не потребує представлень, – Василь Чубур. Ще – фахова журналістка, а тепер теж викладач Раїса Стоян… Координує роботу ради автор цих рядків, якому ще далекого 2005 року шановний Сергій Клочко за дорученням Спілки журналістів вручав у нашому прес-клубі знак «Зірка української журналістики». Я це пам᾽ятаю з вдячністю, як і те, що саме завдяки тодішньому в.о. міського голови пану Клочку прес-клуб отримав у оренду приміщення, де ми знаходимося й зараз.

Проте… чи будемо сперечатися з приводу «заказухи» й непрофесійності? Бо просто не уявляю, хто одночасно міг би «заказати» Ханіна, Ольшанську і Шевченко? Це ж яких коштів треба!..

Що ж до професійності, то саме того дня (наступного після проведення профі-студії), коли пан Сергій давав коментар ОДТРК, я знову дивилися ATV. У новинній програмі знову попереду планети всієї були представники ГО «Патріоти України». І раптом я пережила певний стрес. Прокоментувати якесь питання попросили експерта. На екрані з᾽явився невідомий мені чоловік і підпис-титр, де було вказано, що це – голова «Патріотів» Сергій Клочко. Як? У нас є ще один Сергій Клочко?!. До того була впевнена, що саме керівник телеканалу очолює «Патріотів»!.. Та стрес тривав недовго: наступним коментував події в сюжеті таки Сергій Володимирович, титр до зображення якого так само стверджував, що це – Сергій Клочко, голова «Патріотів»… Поговоримо про професійність?..

Поки ми не будемо відповідати за свої слова, ми даємо підстави нас «використовувати».

 

Увага: «джинса» навиворіт!

Для чого згадувати ті події кількатижневої давності? Бо нині стартує вже офіційно виборча кампанія і ми «наїмося» замовних матеріалів, як ото у давній приказці – тюльок з головками.

На профі-студії пролунало побажання, аби прес-клуб звернувся до власників і керівників медіа області з проханням маркувати належним чином виборчу рекламу й не вводити в оману виборців. Нагадаємо, згідно з Законом України «Про рекламу», маркування відбувається відповідно до Статті 9. «Ідентифікація реклами»:

     1. Реклама  має бути чітко відокремлена від іншої інформації, незалежно від форм чи способів розповсюдження, таким чином, щоб її можна було ідентифікувати як рекламу.

     2. Реклама  у теле- і радіопередачах,  програмах повинна бути
чітко відокремлена від інших програм,  передач  на  їх  початку  і наприкінці  за  допомогою  аудіо-,  відео-,  комбінованих засобів, титрів, рекламного логотипу або коментарів ведучих з використанням слова "реклама".

     3. Інформаційний, авторський чи редакційний матеріал, в якому привертається увага до конкретної особи чи товару та  який  формує або підтримує обізнаність та інтерес глядачів (слухачів,  читачів) щодо цих особи чи товару,  є рекламою  і  має  бути  вміщений  під рубрикою
«Реклама» чи «На правах реклами».

Тобто не «Р», не «ІД», не «PR», а виключно «Реклама» чи «На правах реклами». А головне, щоб КОЖЕН матеріал «можна було ідентифікувати як рекламу».

Таке звернення ми підготуємо, час прийшов.

А  регіональні експерти Інституту демократії імені Пилипа Орлика (Алла Ярова, Володимир Садівничий та автор цих рядків) вирішили, що добре було б, аби до експертної думки додалися думки споживачів. Отож, із ініціативи згаданих, прес-клуб оголошує акцію «Джинса» навиворіт». І пропонує всім бажаючим – громадським діячам, студентам, читачам/глядачам/слухачам надсилати в цей час «спалаху замовності» приклади-зразки прихованої реклами, загалом помилок та казусів із наших ЗМІ.

Наприклад, такі (з уже надісланих до прес-клубу): «23-летний водитель, управляя автомобилем SAMANDLX, по предварительным данным, не выбрал безопасную скорость движения, после чего не справился с управлением своего авто. В дальнейшем неуправляемая машина выехала на правую обочину и совершила наезд на ограждение, где состоялось опрокидывания». http://like.sumy.ua/news/proisshestviya/6607-v-sumakh-na-ul-kovpaka-perevernulsya-avtomobil-video Чому авто не просто перекинулося, а «стоялось опрокидывания», – розумійте, як хочете. Але ж, мабуть, так «красивше»?

Ми чекаємо ваших повідомлень на адресу sumpk@ukr.net – вони будуть розміщені на сайті прес-клубу та сторінці у Фейсбуці.

…Якщо ми не даємо підстав нас поважати, ми даємо підстави нас «використовувати».

З повагою до всіх колег –

Алла ФЕДОРИНА, голова правління СОГО «Сумський прес-клуб»

 

І як постскриптум – думки студентів-журналістів про етику та останнє засідання профі-студії.

 

ЕТИКА ДЛЯ ЖУРНАЛІСТІВ: БУТИ ЧИ НЕ БУТИ?

Існує безліч професій, у яких морально-етичний аспект відіграє особливо важливу роль. Журналіст – одна із них, оскільки у процесі своєї діяльності фахівець може втручатися у внутрішній світ інших людей.  Окрім власних переконань журналіста щодо того, що він може робити, а що ні, існують етичні засади, які закріплюються журналістською спільнотою, викладені у  Загальній декларації прав людини  та виступають у формі нормативно-правових документів. Отож, які обов’язки повинен виконувати журналіст? Та чи варто взагалі дотримуватися цього кодексу? Адже журналіст просто збирає інформацію та поширює її в маси.

Однозначно, так! Потрібно, і перш за все, керуючись власною совістю. Адже саме совість,  порядність і чесність є однією з найголовніших рис, які мають бути притаманні журналісту. Дуже влучними є слова Володимира Мостового: «Якщо у журналіста є совість, він не потребуватиме ніяких кодексів». Наприклад, у Японії є рада, яка відповідає за публікації, визначає правила, які є зразком саморегуляції. Отож, коли людина отримує зауваження, вона намагається виправитися, відчуває сором через це. На жаль, серед наших журналістів не завжди так.

Ще однією кричущою проблемою сучасної журналістики є так звана «джинса», тобто прихована реклама, замовлені матеріали. Розглянемо для прикладу телеканал ATV. Як зазначають фахівці, на цьому каналі не дотримуються балансу подання інформації. В одній новинній програмі коментарі надають лише представники однієї політичної сили.

Або ж замовність досягає цинічності: наприклад, іде інтерв’ю з головою обласної державної адміністрації, а внизу – біжучий рядок, у якому міститься реклама приватної клініки.  Подібні речі неозброєним оком можна і не помітити, але вони несуть у собі порушення етики та дезинформацію. Тож завдання кожного журналіста, який вважає себе чесним громадянином та добросовісною людиною, – уникати цього.

Чесність, відсутність права на брехню – невід’ємна частина позитивного  образу фахівця цієї професії. Але останнім часом журналісти нехтують елементарними правилами, не вказують джерела інформації, не роблять обов’язкових посилань. Іноді  подається несвоєчасна інформація та навіть інформація багаторічної давності. Наприклад, 2 лютого 2015 року вийшов матеріал про чоловіка, який хотів підпалити банк. Насправді ж ця подія відбулася та подавалася на сайтах ще у 2010 році.

Такі  та інші порушення журналістської етики тягнуть за собою негативні наслідки для всього суспільства. Уникати їх конче необхідно,  таке завдання повинна поставити перед собою кожна людина, яка працює у сфері засобів масової комунікації.

Ірина КОПЛИК

 

ПЕКАРЮ ПЕКАРЕВЕ… А ЖУРНАЛІСТУ – ПРОФЕСІЙНІ СТАНДАРТИ!

Виявляється, відомий принцип «Не нашкодь!» стосується не тільки лікарів, а й журналістів. Велика місія покладена на плечі (а якщо вже бути точним, то у руки) нашої четвертої влади – вони не просто інформують людей, вони формують їхні думки. І найчастіше читачі/слухачі/глядачі впевнено «з’їдають» ту інформацію, що їм подають ЗМІ, навіть не задумуючись про її достовірність . Чим і користуються деякі журналісти. Така проблема у суспільстві дійсно існує і залишати її без вирішення не можна. Намагалися знайти причини порушення журналістської етики працівниками ЗМІ та шляхи уникнення цього учасники профі-студії Сумського обласного прес-клубу.

Чого чекають від журналістів сьогодні та чи відповідаємо ми, як професіонали, фаховим етичним стандартам? Так звучала обговорювана тема.

«І в буденних речах є порушення. Ця фразу напрошується одразу, як говоримо про журналістську етику. Останнім часом журналісти забули про своє високе покликання – говорити людям правду і тільки правду; про відсутність права на брехню. Однією із проблем є те, що ЗМІ не вказують джерела інформації. Цей аспект є дуже важливим у роботі журналіста, завдяки цьому журналіст сам захищає себе у разі виникнення неточностей чи сумнівності інформації. Та не варто забувати й іншу сторону – про те, що у секторі зв’язків із громадськістю також працюють люди, і вони заслуговують, щоб їхня праця була визнана і на неї було посилання», – поділився своїми думками Володимир Кузьменко – спеціаліст сектору зв’язків із громадськістю Сумського міського відділу міліції.

Наприклад, у лютому цього року на деяких поважних сумських сайтах з’явилася інформація під назвою «У Сумах погрожували підпалити банк». Як виявилося згодом, ця подія сталася ще у далекому 2010. А через те, що видання не перевірили інформацію і вийшла така плутанина. Бо про події кількарічної давності ще тоді написав сайт газети «Ваш шанс». Для чого цього року повідомлення передрукував одеський сайт, – сказати важко. Добре, якщо мова лише про халатність. А якщо – про навмисну подачу негативного матеріалу для того, щоб сіяти паніку? Тим часом із посиланням на одеський сайт інформацію передрукували чимало українських видань.

Втім, одна річ, коли немає лише посилань, інша ж, коли журналісти просто повністю передруковують чужу інформацію і ставлять свій підпис.

«Також у гонитві за сенсацією журналісти часто забувають не лише свій професійний кодекс, але й звичайні загальнолюдські принципи. Вже звична справа, коли у ЗМІ із подробицями обговорюються деталі злочинів. Абсурдніше, коли журналісту вистачає совісті називати імена загиблих. У таких випадках варто пам’ятати, що ті, про КОГО пишуть, такі ж люди, як і ті, ХТО пише», – додав Володимир Кузьменко.

Нещодавно Бюро аналізу політики звернулося до прес-клубу з проханням фахово перевірити рівень замовних матеріалів у програмах сумських телеканалів ATV і Відікон. І, як виявилося, проблема існує і тут.

«Не можна бути експертом у всьому, але і дурнем ти також не будеш, якщо бачиш, що із десяти матеріалів у новинному випуску вісім пропагують певну політичну силу. У мене є багато друзів на ATV, але це не змінює факту, що на телеканалі відсутній баланс думок. Якщо вже зараз коментарі дає лише одна політична сила, то страшно уявити, що ж буде під час виборів. Не буду сперечатися, раніше ATV був цікавим каналом, але тепер перенасиченість політикою не додала йому зайвих плюсів. Відікон хоча б намагається маскувати свою джинсу під професійні стандарти», – висловив свою думку експерт Бюро аналізу політики Віктор Бобиренко.

І хоча закон вимагає, щоб усі замовні матеріали мали позначку « реклама» чи «на правах реклами», далеко не всі ЗМІ дотримуються цієї вимоги.

Голова обласного прес-клубу Алла Федорина процитувала голову Комісії з журналістської етики Володимира Мостового, який сказав, що журналістська етика – це журналістська совість. За її порушення до в’язниці не сідають. Наприклад, у Японії також є правила для власників, видавців і журналістів, - розповідав на останньому з᾽їзді Комісії з журналістської етики гендиректор національного телебачення Зураб Аласанія. У разі порушення їх, винуватець отримує лише зауваженнями. А якщо порушує ще раз? Знов отримує зауваження. А втретє?.. На це запитання японцям відповідати складно. У їх країні є так звана культура сорому. Якщо фахівець раз отримав зауваження щодо нефаховості, він буде намагатися виправитися. Чого не скажеш про наше суспільство, де зауваження – це лише червоне світло до наступних порушень.

Учасники засідання дійшли згоди, що якість написаних матеріалів залежить багато у чому не лише від волі журналіста, а від власника медфіа. Оптимальним варіантом вирішення цієї проблеми є угода між власником, редактором і колективом, де кожен займається лише своєю справою і не втручається у роботу іншого.

Отже, якщо журналіст напише правду, то ніхто не звинуватить його у пропаганді чи рекламі. А, судячи із цього твердження, дотримуватися журналістських стандартів не так то вже й важко.

Дар’я КИРИЧЕНКО

 

ПРАВДА ТА ЕТИКА В ЖУРНАЛІСТИЦІ СЬОГОДЕННЯ  – ТОЧНО НЕ МЕЙНСТРІМ

Експерти Бюро аналізу політики спільно з профі-студією Сумського обласного прес-клубу попрацювали над визначенням проблем, що є в роботі сучасних ЗМІ. В результаті моніторингів та обговорення на засіданні, професійність, чесність і непідкупність журналістської діяльності були поставлені під сумнів.

Проблема, до якої раз у раз уже набридло повертатися, – це замовні матеріали. Для місцевих ЗМІ, як вони себе виправдовують, це чи не єдиний спосіб «вижити». Особливо потяг до виживання спостерігається напередодні виборів. «Минулого року під час передвиборчої кампанії сайт «Шостка Інфо» став лідером серед сайтів восьми областей  України за кількістю матеріалів із ознаками замовності», –  зазначає голова Сумського обласного прес-клубу, експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Алла Федорина.

Що стосується телеканалів, то, за словами експертів, сьогодні можна спостерігати практику, коли канал, так би мовити, «підганяє» замовний матеріал під стандарти. Ніби і баланс думок є, однак замовність все одно наявна. Такі зразки демонструє, наприклад, «Відікон». Проте, якщо цей ЗМІ хоча б намагається «приховати свої недоліки», то канал «АTV» продукує «джинсу» неприкрито. Як підкреслює експерт Бюро аналізу політики Віктор Бобиренко, сюжети тут однин за одним подають одну думку однієї структури із різних питань. Але ж чи може одна сторона коментувати всі події? 

Однією з розповсюджених проблем у медіа Сумської області, як, втім, і в інших регіонах України,  є низька професійна етика та недотримання основних стандартів. Спеціаліст сектору зв’язків із громадськістю Сумського міського відділу міліції  Володимир Кузьменко говорить, що журналісти не роблять посилань на джерело інформації. Особливо це стосується сайтів, чиї працівники, бува, слово в слово копіюють тексти прес-служби і при цьому часом не те, що не роблять посилання, а ще й ставлять своє прізвище під матеріалом. Також експерт зазначає, що фахова неетичність проявляється в тому, що на місці «пригоди», наприклад, аварії, журналісти заважають працювати міліції або іншим службам. Ще однією ознакою цієї проблеми є тяга журналістів «смакувати подробицями», вживати неетичні вислови в контексті певної ситуації.

«На з’їзді Комісії журналістської етики, – розповіла Алла Федорина, – мені запам’ятався виступ керівника першого національного телеканалу Зураба Аласанії, який розповідав про своє спілкування в Японії і зокрема про те, що там існує культура сорому. Відповідно, якщо хтось допустив порушення й отримав зауваження, він намагається реально виправитися, а не вдавати розкаяння й продовжувати «робити своє».У нас, на жаль, така культура відсутня».

Така наша поведінка може бути викликана станом аномії, коли людям складно розрізняти добро і зло. Цей стан зараз є актуальним, як для всього українського народу, так – і для журналістів. Відтак, замість виходити зі складної ситуації, що склалася, ми сприяємо її продовженню й розвитку.

Загальний висновок до якого прийшли експерти та журналісти в ході засідання – треба говорити правду! Найпростіше, що може робити журналіст, це користуватись Законом України Про рекламу, що значно зменшить кількість замовних матеріалів і людям буде зрозуміло, яку інформацію вони отримують в той чи інший момент. Особливо це стосується місцевих телеканалів, бо, як зазначив учасник розмови  журналіст Ігор Назаренко,   якщо друковані ЗМІ, хай і не завжди, ставлять позначку «реклама», то телебачення це переважно не стосується.

Однак вважати, що в один прекрасний момент за велінням чарівної палички всі ЗМІ раптом почнуть говорити правду – абсурд! Для того, щоб хтось щось робив, це має бути комусь потрібно. І що ще важливіше – процес треба контролювати, а у нас до цього геть ніхто не звик. Тож більш ефективно – освічувати людей, а саме проводити лекції, тренінги для дітей і дорослих із медіаосвіти. Таке навчання може змінити сприйняття споживачами тих чи інших ЗМІ. В результаті рейтинги «ЗМІ-брехунів» будуть падати, а правда в новинах стане новим мейнстрімом!

Ганна ВЕРЕТЕННИК

 

СКЛАДАТИ КАЗКИ – ЦЕ ІНША ПРОФЕСІЯ…

Журналіст, за  родом діяльності, це воїн, першопроходець по гарячим подіям і ситуаціям. Аби не діяльність ЗМІ, чи змогли б ми знати те, що знаємо зараз? І що гірше: незнання чи перенасиченість інформацією?

У будь-якому випадку діяльність журналіста – одна з найнебезпечніших професій. Адже справжній журналіст завжди буде шукати правду, навіть якщо за неї ніхто йому не заплатить. Справжні «акули пера», напевно, завжди бідні, бо борються не за місце під сонцем, а за шляхетну справу – інформування громадськості, навіть на шкоду собі.

Журналістика – це не писання казочок, вигаданих, гарно прикрашених подій, це шукання гіркої, інколи вбиваючої правди.

Справжній журналіст повинен мати вроджене почуття відповідальності, сорому, совісті. Бути людиною з якостями людини, а не хижака чи чимось лише на зразок живого створіння. Він повинен нічого не боятися, мусить бути всебічно розвинутим, мати власну систему цінностей і мораль.

Журналіст, як лікар, може або нашкодити, або допомогти: мати чисті наміри чи приховувати таємні камені. Це людина, яка повинна розуміти наслідки своєї роботи. Адже тут навіть страшніше: лікар, від зробленої помилки вб’є лише одну людину, а журналіст – цілу державу.

Обираючи цю професію, молодь повинна зрозуміти: йти в неї заради подорожей, зустрічей із видатними людьми, грошей не варто. Для цього є багато інших професій. А істинних, справжніх, чесних журналістів, на жаль, не так часто і зустрінеш.

Тож не потрібно йти туди, куди тобі не слід йти. Але якщо ти вже варишся у журналістиці, то запам’ятай: живи етичним кодексом журналіста, вимагай неможливого, змінюй світ, шукай, висвітлюй лише правдиво, чесно та справедливо будь-які ситуації, адже це єдине, завдяки чому ми зможемо знати, ким ми є насправді.

Оля КРАСНОЩОК

 

 

 

 

 
Категорія: Аналітика | Переглядів: 194 | | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: