Вітаю Вас, Гість
Головна » 2016 » Серпень » 5 » Суми-Харків-Суми: Почути свист бабака
09:24
Суми-Харків-Суми: Почути свист бабака
Кажуть, бабак - чи не єдиний абориген українського степу, який ще залишився в дикій природі. Але житиме він лише тоді, коли степовими просторами корови пастимуться.

Він дуже сторожкий, той бабак, і голосно свистить на небезпеку! Чи досвищеться? Бо людина так напосіла на степ, що тепер від неї самої залежить, чи збережеться хоч його шматочок, і чи свистітимуть на волі пухнасті як рукавичка, але дикі й гонорові бабаки...

Степ, знаєте, це неймовірна штука. Відкритий простір - від обрію до самого неба. Стань на пагорбі, і злітай думкою у прозору далечінь. Бо й дурню зрозуміло, що туди, де око бачить, дійти неможливо... Але можна доїхати, сівши на трактора і встромивши у цілину сталеві зуби плуга. Така вона - велична, але надзвичайно вразлива, дика природа України! Бо існує впритул з людиною, з економічними і фінансовими інтересами «розумної» більшості.

Навряд чи можна припустити, що людина й природа гармонійно співіснували будь-коли. Якщо дикої природи багато, а людина слабка і погано оснащена, перевага не на її боці. Сьогодні ж, невеличкі залишки первісних природних ландшафтів борються за виживання серед урбаністично-індустріального простору. І вже від людини залежить, чи встоять вони. Як от цілинні перелоги Великобурлуцького степу Харківщини, де воліли б жити їхні споконвічні господарі - бабаки: рити нори, вільно оглядати степові пагорби і свистіти, попереджаючи своїх про небезпеку.

Проте, бабачому племені не доводиться знати, що справжню біду свистом не відженеш, а свиснувши, хоч і як голосно, не сховаєшся від людської жадібності і жлобства.

Захищені... папером

Віра Бєлічко, інженер-еколог державного підприємства «Червона хвиля», одна з першозасновників регіонального ландшафтного парку «Великобурлуцький степ», розповідаючи про своє дітище, заледве стримує сльози. Екологічна служба району, де вона раніше працювала, ліквідована. А з-під кондиціонерів столичних кабінетів, навряд чи угледиш, де степові болить.

Жінка згадує, як важко було у 2000 році переконувати людей у необхідності створення ландшафтного парку, а зараз, каже вона - це єдина можливість хоч якось впливати на збереження для наступних поколінь унікального куточку природи.

«Чим більше заповідних об'єктів, тим краще. Бо з кожним роком захоплюються землі, розорюються пасовища, вносяться хімічні добрива, а що буде з землею, дикою природою і людьми, ділки не думають. Дуже погано, що в районах ліквідували екологічні служби. З області ніхто сюди не поїде, - бідкається еколог з багаторічним стажем. - І основна проблема в тому, що держава на природоохоронну роботу не виділяє ні грошей, ні матеріальних ресурсів».

Фінансування парку протягом 16 років існує лише на папері, - підтримують місцевого еколога науковці Харківського національного університету ім. Каразіна. Вони працюють над вивченням біологічного різноманіття заповідної ділянки степу на волонтерських засадах і сподіваються, що її природоохоронний статус держава таки підвищить, створивши тут національний природний парк.

Кандидат біологічних наук Володимир Ронкін розповідає: «Регіональний ландшафтний парк - це один з найнижчих рівнів захисту природи. Але ми сподіваємося на розширення і укрупнення заповідних територій, як це декларується державою. Ці території дуже цінні і в науковому, і в культурному вимірі. Вони мають набути статусу національного природного парку. За наявних умов, діючи на волонтерських засадах, ми не маємо жодних прав і повноважень. Ми можемо викликати поліцію, коли бачимо браконьєрів, а поліція може дістатися сюди лише на вертольоті, якого у них немає...

Окрім того, бабак приречений, якщо не буде випасу. Сільськогосподарські підприємства переходять на більш вигідні способи господарювання, але не можна покладати відповідальність лише на них. Минулого року випас був практично знятий (ми стоїмо на пагорбі, де суха трава сягає майже до колін, - прим. автора), а ще два роки тому це місце було схоже на футбольне поле, з таким же газоном - стриженим і зеленим. Бабаку важливо не тільки безперешкодно бачити свого ворога, йому потрібна молода, зелена трава.

Під випасом корів трава змушена укорінятися і давати приріст. Інакше, вона йде в насіння і сохне на сонці. Дорослі тварини ще якось можуть жити за таких умовах, але молодняк - ні... Буде дуже шкода, якщо степ і бабаків не вдасться зберегти. Сьогодні бабак - це практично єдина крупна степова тварина, яку можна побачити в дикій природі. Якби ви приїхали рано вранці, ми би вам обов'язково їх показали».

Популяція бабаків зменшується. Вчені припускають, що на даний момент у Великобурлуцькому районі їх від 3 до 5 тисяч. А ще кілька років тому, коли на перелогах степу паслися великі череди, їх було тисяч десять. Але одну дику тварину того дня таки вдалося помітити. Вдалині стрімко промчала косуля. «Вам пощастило», - усміхнувся вчений зоолог. «Ми звикли не цінувати те, що маємо, - говорить співробітниця біологічного факультету Галина Савченко.

- Наше завдання - виховання дбайливого ставлення до природи. Нічого не можна забирати у природи, і діти з малих років мають розуміти, що це їхня земля, їхнє багатство».

Вочевидь, те, що мають знати діти, не знають у Держгеокадастрі. (Дозволю собі зауважити, що це четверта поїздка в Харківську область з циклу «Реформи - шлях до успіху». Але в жодній не довелося почути доброго слова про згадану установу. Лише скарги на свавілля і здирництво. Людям воно, як сіль в оці, - прим. автора).

Батогом обуха не переб'єш?

Мешканці сіл Голубівка, Плоске і Лебедівка Великобурлуцької громади б'ються як риба об лід. «Так сталося, що пасовище, яке люди використовували більше 30 років, віддали в оренду для ведення фермерського господарства. Боляче було дивитися як нищили рослинність, розорюючи пагорб. Коли на пасовище зайшла техніка, бабаки не знали, куди тікати... Вважаємо, що дії орендарів загрожують довкіллю, а наслідки їхнього «господарювання» несуть в собі екологічну катастрофу для громади», - написали селяни у відкритому листі, який закінчується словами: «Схаменіться! Майте Бога в душі!». Історію свого відчаю вони намагаються поширити якомога далі, сподіваючись, що знайдеться таки сила, здатна відновити справедливість. І якщо батогом обуха не переб'єш, треба брати до рук інший інструмент.

«На пагорбах росло різнотрав'я. А навесні його почали обробляти гербіцидами, вирубали дерева, випалили траву. Як потім стало відомо, 31 грудня, за новорічним столом, наша земельна ділянка була виділена в оренду на 49 років. Ми всілякими способами намагалися перешкоджати руйнуванню, чергували на пасовищі, не дозволяли розорювати, але орендар віддав землю... сильнішому, який не подивився на наші намагання і вже 5 червня заїхала потужна техніка і за короткий час наше пасовище перетворилося на ріллю.

Під колесами, під плугами гинули бабаки разом з маленькими бабаченятами. Круки ще довго кружляли над схилами, збираючи їхні останки. Люди дуже розтривожені і обурені, всі переживають, але це нікого не цікавить... До кого тільки ми не зверталися... Зараз ділянка засіяна соняшником. На самозахваченому, як ми вважаємо, пагорбі бабаки стараються. Вони вже там «скосили» ці соняхи, збудували свої времяночки і борються за існування. Але нам би хотілося, щоб люди допомогли цим бабачкам і мешканцям села, бо страждають усі», - розповіла журналістам представниця сільської громади Наталія Удовіченко.

Голова Великобурлуцької РДА Віктор Слиш погоджується, каже, що він цілком на боці селян. Але говорить, що не тільки сільська рада, але й районна державна адміністрація безсилі перед рішенням Держгеокадастру, бо формально - воно законне. І якщо вже говорити про децентралізацію, то вона має повернути вплив на земельну політику громадам. А так - ні в селі, ні в районі не знають, кому і як віддають землю, а головне, що з цим робити далі.

«31 грудня Держгеокадастр виділив земельну ділянку площею 24 га прямо на норах байбаків. Ця земля ніколи не оброблялася, там паслися корови, а зараз - її розорали, вносять гербіциди і пестициди. Люди справедливо обурені, їм стало ніде пасти корів. А я все що можу, так це тільки викликати поліцію. Районна державна адміністрація позбавлена впливу на процес, - не без емоцій промовляє Віктор Слиш і розводить руками.

- Реформи в країні задекларовані, але вони половинчасті. Громада не може розпоряджатися своїм головним ресурсом - землею. А земля для селянина - це все. Проблема пасовищ і сінокосів, яку ви тут бачите, гостро стоїть по всій Україні».

21 липня більшість учасників прес-туру «Децентралізація та вирішення екологічних проблем Великобурлуцького району» бабаків у дикій природі не побачили. Пощастило подивитися на вільних степових тварин лише знімальній групі телеканалу, який поїхав у Голубівку. Там камера й зафіксувала кількох бабаків, що уціліли під колесами важкої техніки орендаря.

Тварини не відпочивали в жарку обідню пору, як їм велить природа. В неспокої від пережитої біди чи в передчутті нової, вони металися понівеченим плугами пагорбом. Залишається думкою багатіти, що здоровий глузд візьме гору. І бабаки, зображення яких прикрашає герб Великобурлуцького району, будуть захищені і законом, і людьми. Як власне, і самі люди... Ті, що люблять свою землю, трудяться на ній і хочуть передати у спадок нащадкам не виснажені бездумним господарюванням грунти та розорений степ, а квітучі, розмаїті й родючі простори, на яких у щасті й мирі житиме кожне боже створіння...

І не кажіть мені, що це утопія.

Анна Протасова

http://www.okhtyrka.net/content/view/6954/237/

 
Категорія: Аналітика | Переглядів: 68 | | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: