Головна » 2016 » Червень » 29 » Суми-Харків-Суми: історія фатальної кобзи
07:32 Суми-Харків-Суми: історія фатальної кобзи | |
| Дивом врятована кобза, містичним чином змінила життя цілої родини. Ця історія могла б стати продовженням відомого українського фільму «Поводир», в ній стільки ж болю. Невпевнено тримає в руках стару непоказну кобзу Василь Гузенко. Ця річ має таку моторошну історію, що 70-літньому чоловікові не просто розповідати. «Це кобза одного з кобзарів, яких розстріляли після так званого «з’їзду кобзарів», — говорить харків’янин Василь Гузенко. Її врятував машиніст поїзда, який віз цих кобзарів на з’їзд, але, як насправді виявилося, – на розстріл». Про ту моторошну історію і нині не багато інформації, адже не залишилося живих свідків, крім енкаведиста, який керував розстрілом і машиніста поїзда. Було це на початку грудня 1930 року чи, за іншими даними, 1934 року. Тоді в Харківському оперному театрі відбувся З’їзд народних співців Радянської України, куди з різних областей було звезено 337 делегатів. Народних співців хотіли активно залучати до соціалістичного будівництва, відходу від виконавських традицій і визначення нових ідеологічних пріоритетів. Ухваливши відповідні резолюції, незрячих співців під приводом поїздки на З’їзд народних співців народів Союзу Радянських Соціалістичних Республік, що мав відбутися у Москві, повантажили до ешелону і підвезли до околиць ст. Козача Лопань. Пізно увечері кобзарів і лірників вивели з вагонів до лісосмуги, де були заздалегідь вириті траншеї. Вишикувавши незрячих кобзарів та їхніх малолітніх поводарів в одну шеренгу загін особливого відділу НКВС УСРР розпочав розстріл… Коли все було закінчено, тіла розстріляних закидали вапном і присипали землею. Музичні інструменти спалили поряд… «Машиніст того поїзда, його прізвище Гармаш, знайшов одну кобзу. Можливо хтось із кобзарів викинув її по дорозі. До речі, той машиніст прожив 105 років», — розповідає Василь Григорович. Сам Василь Григорович був знайомий із племінницею машиніста. Якось і побачив у них під ліжком кобзу, довідався про її історію і попросив її подарувати. Та якби ж тоді він знав яким страшним виявиться подарунок. З появою інструмента в домі почали творитися дива. Кобза протягом 10 років ночами видавала звуки – грала. Пояснення тому не було. Син Богдан, який тоді був зовсім маленьким, просив позбутися кобзи, але Василь Григорович не був готовий до цього. А коли син сам навчився грати на музичних інструментах, кобза раптом замовчала. Прикметно, хлопець ніколи не грав на ній. З часом син Богдан почав втрачати зір і лікарі не могли цьому завадити. Василь Григорович пов’язує хворобу сина саме з кобзою. «Молодшого сина свого часу переслідували якісь люди і ми не знаємо хто це був. Були люди, які дуже хотіли купити кобзу, але я чомусь її не міг продати. А після фільму «Поводир» я багато чого зрозумів. Мені здається що син був сам якось причетний до тих, розстріляних кобзарів. До 16 років він бачив погано, але після операції йому стало гірше і він зовсім осліп, а тоді помер. У 24 роки. Він був моїм учителем, він стільки знав про цей світ і розумів більше ніж я. Після його смерті і мене не стало духовно. Я не можу цього пояснити, але впевнений, що хвороба сина і його смерть – то не просто так. Кобза якимось чином причетна до цього»,- говорить Василь Григорович. Сьогодні Василь Гузенко говорить, що готовий продати кобзу. Сьогодні у неї не всі струни, частина обірвані, але вона ще має голос… Журналісти Сумщини, Полтавщини та Харківщини мали можливість познайомитися з цим непересічним чоловіком під час прес-туру, що відбувся у рамках проекту «Реформи — шлях до успіху». Світлана ШОВКОПЛЯС http://xpress.sumy.ua/article/society/8141 | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |