Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Січень » 27 » Боротьба ОУН на Херсонщині та участь в ній рідного брата Степана Бандери
18:14
Боротьба ОУН на Херсонщині та участь в ній рідного брата Степана Бандери
Діяльність підпілля ОУН у Південній Україні під час німецької окупації та у післявоєнні роки привела до змін як у політиці самої ОУН, так і в свідомості жителів регіону.

Боротьба ОУН і УПА на Херсонських землях потребує окремого дослідження з різних причин, однією з них є те, що Херсонська область була створена 1944 року, а діяльність українських націоналістів на Півдні розпочалась напередодні Вітчизняної війни. Саме тоді були створені і таємно підготовлені похідні групи ОУН, які з початку бойових дій поступово проникали в Україну. У їх складі налічувалося від трьох до п'яти тисяч осіб. Вони були розділені на три великі групи: «Північ», «Центр» і «Південь».

Кожна з них складалася з оперативних загонів від 7до 15 осіб. Група «Північ» мала на меті досягти Києва, група «Центр» - Харкова, а група «Південь» - Одеси та Криму. Основне завдання їх полягало у створенні на місцях адміністративних органів української влади.

Українське підпілля Півдня

На Півдні українське підпілля було досить потужним. Його започаткувала Південна похідна група, яка нараховувала близько однієї тисячі осіб. Підпільні організації існували в усіх обласних центрах та більшості районів. Певне уявлення про діяльність місцевих груп ОУН на Півдні України дають спогади В.Т.Бойка. Він був членом націоналістичного гуртка, що існував у 1941 році у с. Нововоронцовці на Херсонщині. Підпільні осередки були доволі міцні, інколи вони мали в розпорядженні навіть власні друкарні.

Перші арешти націоналістів розпочалися з жовтня 1941 р. Тоді у м.Миколаєві було заарештовано 16 членів ОУН, які належали до похідної групи. При арешті до німців потрапили важливі документи про структуру організації, її завдання, псевдоніми керівників, підпільні видання антинімецького змісту, тому в місті розпочались арешти. В той же час у Херсоні також проводились арешти членів цієї організації, четверо з яких були страчені. Активно діяли члени ОУН в Херсоні під прикриттям загонів самооборони, дозволених окупаційною владою. Вони проводили збори з метою пропаганди програми ОУН, на які збиралося до двох тисяч осіб. Прихильники ОУН(Бандери) гуртувалися навколо командира самооборони на ім'я «Конрад» (Цица). Вони мали зв'язок з іншою групою, що діяла в муніципальній адміністрації Херсона. Керував нею заступник мера на призвісько Гриць. За архивними даними в середині січня 1942 року обидві групи були заарештовані. Та все ж, підпільні групи українських націоналістів продовжували працювати проти німецьких загарбників у Херсоні та районих центрах. Тому окупанти розпочали переслідувати усіх підозрілих і 12 серпня того ж року в Херсоні було заарештовано ще 8 осіб запідозрених у приналежності до українського підпілля. У листопаді в Херсоні і Миколаєві відбулися повторні арешти.

До області прийшли нові члени похідних груп. Підпільну сітку організував буковинець «Довбуш». Через Миколаїв і Херсон йшла лінія зв'язку з підпіллям у Маріуполі.

«Богдан»

Повернемось у 1940-й рік, який став переломним у житті Богдана Бандери. Під загрозою переслідування за членство в ОУН Богдан покинув рідні пенати (Західна Україна стала радянською) і почав «мандрівне» життя підпільника. Він перейшов західний кордон УРСР і осів у Холмі. Навчався у тамтешній гімназії. Незадовго до початку радянсько-німецької війни, коли ОУН засилала в Центральну, Східну та Південну Україну свої «похідні» групи, приєднується до однієї з них і разом з іншими «західниками» проникає до Херсонщини.

«Богдан» (інші клички - «Богданчик», «Іван») керував молодіжною мережею Херсонської округи ОУН (Б). Остання була підзвітна Миколаївському проводу, який очолював «Директор». За зв'язок між «Богданом» і «Директором» відповідала Яковлєва Домна. Вище «Директора» в організації стояв «Юрко» - це псевдонім відомого діяча ОУН і УПА Василя Кука. Головним завданням для «Богдана» (до речі, улюбленця «Директора») стала пропаганда серед молоді ідей організації.

Агітація серед юнаків та дівчат була для ОУН пріоритетною, адже за умов постійного гестапівського терору відчувалася стійка потреба в нових людях. Спочатку, після перевірки ідеологічних основ, зацікавленим давали читати щось з пропагандистської літератури, періодики або листівки, які регулярно постачалися із Західної України. Потім новачкам доручали неважку роботу (перенести пакет, документи, когось зустріти). У фіналі кандидат на членство повинен прийняти присягу на вірність ОУН.

У листопаді 1943 року «Богдан» «засвітився» в замаху на німецького поліцая. Рятуючись від переслідування гестапівців у Миколаєві, він з колегами заїхали в село Піски. Одного вечора, коли друзі зібралися в хаті Ніни Яковлєвої, до них прийшов поліцейський разом зі старостою села і почався обшук, Не довго думаючи «Богдан» вихопив у поліцейського гвинтівку, а його товариш «Хвиля» вистрілив тому в голову. Після цього підпільники розбіглися хто куди.

На початку 1944 року змінився керівник Миколаївського проводу ОУН і «Богдана» посилають керувати підпіллям в Баштанський район. Активність Богдана Бандери так вразила керівника Миколаївської округи ОУН (б) Павла Микитенка, що він на допиті в НКВС зарахував того до «найнебезпечніших індивідів», а Баштанський район охарактеризував як «найбільш заражений націоналізмом».

«Богдан» оселився в с. Піски. Новий керівник проживав у будинку дівчини Моті. Вона входила в групу жінок села на чолі з Галею Боровик, які симпатизували оунівцям. Збереглися досить цікаві свідчення про характер і особисті якості тодішнього «Богдана». Ось яким він запам'ятався колезі: «25 років, західняк, всю його сім'ю репресувала радянська влада, нелегал». В інших протоколах допитів читаємо: «На вигляд років 18, хоча насправді 26, з Буковини, низького зросту, худий, білявий, волосся світло-русяве, скуйовджене. Довгасте бліде обличчя, очі сіро-блакитні, ніс прямий, вуха великі, зуби криві. Був фізично слабкий, але рішучий і сміливий, «живим в руки не здасться».

Десь у лютому 1944 року всім стало зрозуміло, що не за горами зміна влади - німецької на радянську. Тому було прийняте рішення побудувати укриття, щоб актив зміг там знаходиться у важкі дні. Богдан Бандера також копав один з «бункерів» - у села Мар'янівка. На початку березня він оселився в укритті в 8 км на схід від села Піски.

У таких «ямах» керівники Миколаївського і Баштанського підпілля сподівалися пересидіти зміну влади, а потім легалізуватися під виглядом колишніх радянських партизанів. «Богдан» рекомендував вступати в Червону Армію і підшукувати там нових членів ОУН. Паралельно на місцях планувався набір бажаючих у збройні «боївки». Нарешті, «заколотники» сподівалися спрямувати і тих, і інших воювати на Волинь у складі УПА. Багатьох тривожило земельне питання. «Богдан» обіцяв у майбутньому роздати землі селянам для «індивідуального користування».

З Богданом Бандерою в притулку також переховувалися підпільники села Піски - Яковлеви: Олександр, Домна і Мотрона, Романенко, Тихоненко, Чухліб та інші. Любомир Аліман («Борис») носив у притулок продукти і білизну. Втім, через деякий час це укриття виявили німці. Зав'язалася перестрілка. Частина повстанців втекли і якийсь час переховувалися в скиртах.

Підпілля Миколаївщини дуже постраждало від радянської масакри. Зокрема, за нез'ясованих обставин загинули його керівник «Директор», заступник Павла Микитенка «Микола». А сам Микитенко, «особисто знайомий» з Богданом Бандерою, пішов на співпрацю з НКВД, але вже в лютому 1945 року «за зраду Батьківщині» отримав 10 років таборів.

Закінчення життєвого шляху Богдана Бандери, за розповідями очевидців, настало у березні 1944-го. За спогадами мешканки с. Піски Тамари Задираки, «Богдана» випадково застрелили червоноармійці з Сибірської дивізії, які перебували в селі на відпочинку. Це сталося в середині березня:
«Коли він забіг у сад, військовослужбовці його оточили і почали бити. Вони прийняли його за німецького шпигуна. Стрілянина припинилася, він заговорив з військовими - говорив, що він не німець і просив здати його в комендатуру. Я стояла приголомшена. Я згадала мітинг і цей голос. Потім зірвалася з місця і підбігла до хлопців.
Кажу їм: «Він же не німець!»
А вони: «Ти його знаєш?»
- Ні, не знаю, але чую польський акцент, так говорять західні українці.
Я відразу здогадалася, що це той же хлопець, який виступав на мітингу. Він зрозумів, що я його намагаюся захистити, і вже вмираючим голосом промовив: «Я Богдан, я українець зі Львова» - і невдовзі помер».


Богдана Бандеру поховали на городі Тамари Задираки. Чітких офіційних документів, які б розставили всі крапки над «і» в цій історії, так і не виявлені. Залишилося тільки кілька непрямих документальних свідчень.

В 1944 - му році у Запорізькій, Миколаївській, Херсонській областях йшло відновлення радянської влади. На допитах у НКВС місцеві підпільники, розповідаючи про оунівської мережі, раз за разом давали свідчення про якогось «Богдана». Але жоден з них - ні Олександр Яковлєв, ні Павло Микитенко, ні Любомир Аліман - не знав точно, з ким насправді мав справу. Допитувані стверджували, що «Богдану» 25 або 26 років. А це збігається з загальновідомим віком рідного брата Степана, який народився в 1919 році.

Незважаючи на те, що радянська влада арештовувала, розстрілювала та вислала на Соловки усіх українських націоналістів, котрі вели підпільну роботу в Херсонській області, всеж в регіоні залишились люди котрі не зважаючи на переслідування не переставали боротись за незалежність України. За данними архіва КДБ у с. Рубанівка на Херсонщині (Великолепетиський район) у лютому 1953 року виявлено молодіжну групу ОУН у складі дев’яти осіб, яку очолював виходець з-під Галича Мар’ян Голотів. У молодих людей було вилучено два автомати, три пістолети, набої та підпільну літературу. Усіх їх засудили та вислали до таборів.

Алла Дігтяренко,
за інформацією Інтернет видань та архівних данних
На фото справа Богдан Бандера. Фото з архіву Віри Мельник
Категорія: Аналітика | Переглядів: 169 | | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: