Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Червень » 24 » Чи можливе виживання без якості? Деякі враження від моніторингу місцевих ЗМІ напередодні чергових виборів
13:41
Чи можливе виживання без якості? Деякі враження від моніторингу місцевих ЗМІ напередодні чергових виборів
(За матеріалами виступу на всеукраїнській конференції «Честь професії» - публікація у журналі «Журналіст України» №6/2015 та на сайті Інститут демократії їм. Пилипа Орлика - http://idpo.com.ua/analitics/159-chi-mozhlive-vizhivannya-bez-yakost.html )

Усім нам доводиться зіштовхуватися з речами, нібито відомими загалу, проте не обговорюваними. Ніби про такі й піде мова. З тією особливістю, що йдеться про речі фахові. Й коли все ж обговорювати їх, розумієш: історія не про окремі випадки, а про професійну хворобу.

Проект «Моніторинг публікацій у регіональних друкованих та Інтернет ЗМІ для оцінки дотримання стандартів журналістики» реалізує Інститут демократії ім. Пилипа Орлика (ІДПО) за підтримки Інтерньюз Нетворк.

Моніторинг чотирьох друкованих та чотирьох Інтернет-видань проводиться у восьми областях України: Донецькій, Дніпропетровській, Житомирській, Львівській, Одеській, Сумській, Харківській  і Чернівецькій. 

ІДПО використовує методологію моніторингу, що розроблена проектом «У-Медіа» Інтерньюз Нетворк  спільно з Інститутом масової інформації та неурядовою організацією «Телекритика».

Цей проект продовжив попередній проект із моніторингу, що також підтримувався Інтреньюзом. У ньому кількість областей-учасників зросла. Але якщо брати від початку роботи, то частина наших експертів дослідженнями місцевих ЗМІ займається вже три роки. І коли говорити загалом, то цей та подібні моніторинги – бо водночас відбувається і моніторинг місцевого телебачення, – а також ті медіа-заходи, на яких оприлюднюються й обговорюються отримані результати є, фактично, єдиним фактором впливу на ситуацію з дотриманням стандартів у місцевих ЗМІ.

Наскільки місцеві медіа готові сприймати  критику щодо себе? Це досить індивідуально, хоча зрозуміло, що всі ми, журналісти, – люди талановиті, часом геніальні, тож критики щодо себе не любимо. Тож дехто з поважних редакторів вступав у суперечки з експертами, намагаючись довести, що їх видання поза критикою. Дехто демонстрував повне неприйняття зауважень. Редактор однієї з районних газет, якій, до речі, експерти постійно зауважували за присутність замовних матеріалів, навпаки, сказала: «Добре, що про нас хоч хтось згадує, бо, здається, про «районки» забули вже всі». Доходило до конфліктів або навіть пропозицій просто узаконити «джинсу» й «хай вона собі йде, бо ж нікому не шкодить». Найпопулярнішою є теза «виживати важко – треба заробляти».

Воєнна ситуація змусила всіх нас більш серйозно говорити про відповідальність журналіста. Але це поняття – відповідальність, ще дуже мало визначає нашу роботу, хоча в принципі має бути ключовим у професії.

Про це можна говорити цифрами. Так, у січні ми відзначили явне падіння матеріалів із ознаками замовності – за загальними підсумками їх було 17,8%. У березні частка матеріалів із ознаками замовності у друкованих регіональних медіа знову почала зростати і досягла цифри 22,4%. Маючи досвід попередніх років, можна прогнозувати, що цей відсоток зростатиме з кожним місяцем. Чому? Бо, на жаль, усім нашим професійним таємницям є  розгадка, що називається одним словом «вибори».

Щоразу крива нашої професійної продажності стрімко зростає напередодні та під час виборів і нормалізується до «меж пристойності» після них. На початку проведення моніторингу експерти мали надію, що  таке зниження означає реальне поліпшення ситуації. Насправді ж відбувається спад активності тіньових рекламодавців. Щойно вони активізуються, як ми дружненько починаємо придумувати рубрики «Політика», «PR», «Точка зору», «Власна думка» і так далі й нав᾽язувати аудиторії матеріали про чергових пречудових політиків, не аналізуючи в цілому їх діяльності.

Варто пригадати, як упав рівень замовності після шоку минулорічного лютого. Крива замовних матеріалів майже в усіх досліджуваних на той час ЗМІ України – окрім донецьких – порівняно до січня різко знизилася. Скажімо, сумські видання зменшили кількість замовних матеріалів удвічі.

Здавалося б, революція гідності відбувається. Але приходить квітень, що наближає президентські вибори, і кількість замовних матеріалів починає зростати. Потім осінні парламентські вибори –  і ми маємо цифри ще на порядок вищі. Так, у липні 2014 року друковані видання розмістили 8,7%, а Інтернтет-видання – 6,9% матеріалів із ознаками замовності у оглянутому контенті. Увересні у ЗМІ Львова, Сум та Харкова «джинса», порівняно до липня, зросла більше, ніж утричі. Загалом у друкованих регіональних медіа, де проводився моніторинг, кількість матеріалів із ознаками замовності сягнула 41%.

Але це – в середньому, бо у деяких окремих медіа зростання сягнуло 90%. Особливо цікаво виглядало в цьому сенсі чернівецьке видання із чудовою назвою «Свобода слова», де замовних матеріалів виявили 91,7%. От уже дійсно «свобода слова»!.. «Передовиками» себе також виявили житомирська газета «Ваші інтереси» — 68,8%, сумська «Сумщина» — 61%; дніпропетровський «Днепр вечерний» — 55,8%.... На сайтах Інтернет-видань у середньому було розміщено 34% «джинси» та немаркованої реклами.

Утім, це не стало межею, бо попереду був ще жовтень. І у друкованих регіональних медіа  кількість замовних матеріалів досягла 43%. У  Інтернет-виданнях, у середньому, було розміщено 33% матеріалів із ознаками замовності. Серед сайтів найбільше «заджинсували» сумська «Шостка.info» – 68%, львівський «ZIK» – 61,9%, дніпропетровський «МостДнепр»  – 51,1%, одеські «Трасса Е95» – 47,8%, «Таймер» – 47,9%, чернівецьке «БукІнфо» – 44,5%.

Із цих цифр зрозуміло, що свобода слова й професійна етика – речі хороші, проте їсти хочеться більше, ніж про ті речі говорити. Що ж, подекуди мова дійсно йде про виживання. Але, на жаль, власники видань поки не пов᾽язують поняття виживання ЗМІ з поняттям якості пропонованого продукту – принаймні  у регіонах.

Наприклад, упродовж багатьох місяців навіть ті з газет, які позиціонують себе як демократичні ЗМІ, безперервно дають інформації про пана Вілкула. Він був віце-прем᾽єром, перестав ним бути, а інформації про його діяльність, чи  тепер –  діяльність його фонду, з номера в номер у різних областях продовжують з᾽являтися. Чи з маленьким маркуванням «ІД», чи взагалі без маркування. Заступник редактора однієї з газет на зауваження про це відповіла: «Маємо право, мусимо заробляти». Про право говорить Закон про рекламу, який не передбачає позначок «ІД» чи «Р» чи будь-яких інших «досхочу» не дає нам закон такого права. Про заробляння теж сумнівно, бо чи довго ми зможемо морочити голову аудиторії? Все таки далеко не кожен читач у Житомирі, Чернівцях чи Сумах аж дуже зацікавлений знати, що там зробив пан Вілкул у якомусь районі Дніпропетровської області.

До речі, експерти проекту помітили закономірність: коли у виданні зростає крива присутності матеріалів із ознаками замовності, відразу обернено пропорційно діє крива дотримання стандартів якості. Тобто, чим вища «заджинсованість», тим нижча якість того, що ми пишемо.

Загалом про дотримання стандартів якості матеріалів багато говорити, мабуть, не варто, досить прочитати  одну інформацію із сайту «Шостка Інфо»:

«Киборг» из Шостки оборонял донецкий аэропорт и был ранен






Об этом было сообщено на вчерашнем аппаратном совещании в горисполкоме.



Примечательно, что нашему земляку, который был ранен, защищая Донецкий аэропорт, 69 лет. Он служит в одном из добровольческих подразделений.

20.01.2015 12:37

http://shostka.info/news_shostka/kiborg_iz_shostki_oboronyal_doneckij_aeroport_i_byl_ranen

Тут можна обговорювати всі стандарти, на які перевіряються публікації, згідно з методологією: баланс думок; оперативність (сайт в обід сьогодні дає те, про що сказали вчора вранці); достовірність, точність, повнота подачі матеріалу, ніщо з цього не присутнє. Єдиний показник, який нібито витримано, – відокремлення фактів від коментарів. Та й то, власне, тому, що ні самого факту як слід не викладено, ні коментарів просто немає.

Кожен із критеріїв, що були названі, при моніторингові оцінюються одиницею. Критеріїв шість, тобто кожне видання, що досліджується, має шанс отримати найвищий бал – шістку. Проте вищий бал у середньому по медіа – четвірка. Найменше ми дотримуємося балансу думок і повноти подачі матеріалів. І оцінки тут бувають навіть не на рівні десятих – на рівні сотих бала. Скажімо, баланс думок – 0,07%. Чи потрібні коментарі?

Прикладів може бути багато, аналітичні звіти моніторингу є на сайті Інституту демократії ім. Пилипа Орлика http://idpo.com.ua. Але важливіше, мабуть, не нанизувати їх, а замислитися, що ж і чому відбувається, як цьому можна протидіяти, а власне – прийти до того саморегулювання, про яке говориться нині.

Передусім, кажуть, повинні домовитися власники видань. Наскільки це можливо, сказати важко. Найперше добре б взагалі з᾽ясувати, хто є формальним, а хто реальним власником деяких видань.  Звичайно, хтось із власників просто не розуміє, що таке медіа-бізнес і не знає вже існуючих правил і вимог щодо діяльності медіа. Проте, скажімо, за цитованим щойно сайтом «Шостка.Інфо», як говорять у народі, стоїть народний депутат Ігор Молоток. Тобто це людина, яка нібито повинна знати закони. Проте під час виборів, мабуть,  у кожній третій інформації сайту згадувалося його ім᾽я з приводом чи без приводу. При цьому, зауважмо, сайт не позиціонує себе як сайт Ігоря Молотка, а зазначає, що це – «первая шосткинская Интернет-газета».

Мережеві сайти 0542, як у Сумах, чи коди інших міст у інших обласних центрах, у березні різко підвищили планку замовності,бо дружно дали цілу низку виражено рекламних матеріалів під рубрикою «Новости компаний» у багатьох областях.  Теж не думаю, що власники мережі не знають закону про рекламу, проте…

Наступна проблема: професійність і журналістів, і редакторів. Можливо, передусім редакторів. Бо якщо, скажімо, у моїй газеті «Україна молода» десь у 90-х роках сказали, що інформація має бути з посиланням – інакше її не публікуватимуть, то матеріали й ідуть лише з посиланням. Коли ж уже в рамках проекту моніторингу, тобто зовсім недавно, ми проводили у Сумах майстер-клас зі стандартів журналістики, довелося почути від доволі досвідченої журналістки: «Та я роблю посилання, але редактор мені їх викреслює».

В останні роки про стандарти я, як і колеги-викладачі  різних вишів, розповідаю студентам-журналістам на заняттях із репортерської праці в Сумському державному університеті. Але, як би гарно ми не говорили, якщо випускник прийде на роботу і йому викреслюватимуть посилання – він буде слухатися редактора й просто не дотримуватися стандарту.

Власне тут ми маємо повертатися, напевне, до того, про що наполегливо говорили в помаранчевий період нашої історії – виписування засад редакційної політики і дотримання їх. Такі засади має далеко не кожна редакція. До того ж, вони повинні бути прийняті не досхочу, а принаймні кістяк основних вимог має бути закладений у якихось зразках таких засад – для різних ЗМІ. Ці зразки мають бути схвалені, скажімо, комісією з журналістської етики. Потім редакція додає свою специфіку, але не може вилучити щось із того, що стосується стандартів роботи, основних принципів.

Далі. Коли ми говоримо про саморегуляцію, то, по суті, говоримо про відповідальність кожного медіа і кожного журналіста. На сьогодні, мабуть, ми не готові до відповідальності на «добровільних», усвідомлених засадах. Отож, порушення цієї відповідальності має якось позначатися на нашій роботі. Не хочеться вживати слово «каратися», але, по суті, мова саме про це. Тобто повинні бути закладені якісь механізми, що передбачають створення дискомфорту для тих, хто порушує професійні правила. Чи це має бути ситема прес-карт, про яку також говорили десять років тому, яких можуть позбавляти видання чи журналіста. Чи ще якийсь варіант, але за недотриманням відповідальності має йти наслідок. Бо просто осуду колег, публічної фахової дискусії, яку проводить наш проект, чи рішень комісії з журналістської етики тут недостатньо. Хто, скажімо, читає ці рішення, окрім людей, вузько зацікавлених? Чи знає про них аудиторія видання? Здебільшого ні. А журналістика все ж – професія соціальна, тому обговорення цих питань варто переносити  у більш широке коло. Тому до такого процесу необхідне залучення і немедійних громадських організацій.

Дехто пробує це робити. Наприклад, при Сумському прес-клубі створено раду з питань етики, куди, за згодою, запросили атворитетних колег і експертів. Сподіваємося, це даватиме можливість напрацьовувати якусь незаангажовану точку зору на ту чи іншу ситуацію.

Схожим шляхом пішло Сумьске обласне державне телебачення. Коли у травні минулого року змінилося керівництво ОДТРК, новий генаральний директор Микола Чернотицький, який сам вийшов із громадського сектору, разом із НДО  ініціював створення громадської експертної ради. Це було задокументовано, умови участі висіли на сайті ТРК. Кандидати мали відповідати певним критеріям, надати відповідні резюме та характеристики. Але рада була створена. І висвітлення парламентських виборів на телебаченні разюче відрізнялося від ефірів під час минулих виборів до Верховної Ради. Бо громадська експертна рада, яка впродовж виборів вела щоденний моніторинг ефіру, була своєрідним бар᾽єром для замовних матеріалів і для тиску на ТРК щодо їх розміщення. Був аргумент: «Та ви що – завтра громадська рада буде про це на всіх сайтах говорити!»

Тобто залучення громадськості необхідне.

І останнє. На початку квітня у Сумах пройшов одинадцятий всеукраїнський турнір юних журналістів. Серед запитань, які готували школярі для участі в турнірі, було й таке: що таке замовні матеріали, чи шкідливі вони і якщо так, як можна їм протистояти?

Що такі матеріали шкідливі, школярі визнали однозначно. Щодо протидії пропонували різне. Зокрема – прийняття кодексу ектики як закону, обов᾽язкового до виконання; відповідно жорстку відповідальність за його порушення. Але у всіх виступах було зазначено, що треба учити людей визначати, де правдива, де неправдива інформація; як розрізняти фейки, рекламу. Тобто говорили про необхідність медіаграмотності. І при всьому скептичному часом ставленні до цього, нею треба займатися.

Підтвердженням цьому – і результат роботи сумського медіа-експерта, кандидата філологчних наук, проректора Української академії банківської справи Алли Ярової. На своїх заняттях вона запропонувала студентам другого-третього курсів створити власні медіа-портрети. Підсумок цікавий, але невтішний: лише 15 % молоді (найпрогресивнішої її частини – студентсва!) виявили здатність розрізняти пропаганду, «джинсу» та інші позафахові речі від нормального журналістского матеріалу. Отже, аудиторію треба вчити. Й тоді на допомогу саморегулюванню прийде ще більш жорстке ринкове регулювання. Коли аудиторія просто не купить, бо схоче не сурограту, а «екологічно чистого» продукту. І, можливо, врешті в цьому процесі переможе якість медіа-товару, який ми випускаємо.

_____________

Алла ФЕДОРИНА,

координатор проетку моніторингу місцевих ЗМІ у Сумській області

 

 
Категорія: Аналітика | Переглядів: 333 | | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: