Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Лютий » 13 » Захист від інформаційної окупації – чи готові ми до нього?
12:06
Захист від інформаційної окупації – чи готові ми до нього?
Відео-міст за цією темою відбувся між  Львівським і Сумським прес-клубами

Чи можна вважати нормальним, що на двадцять четвертому році з проголошення незалежності України  на частині української території немає стійкого якісного мовлення національних телеканалів? Проте це факт. Зокрема, така ситуація існує на переважній площі Середино-Будського та Ямпільського районів. Цифровий ефірний телесигнал тут теж присутній лише частково: на Серединобудщині (як і в Краснопільському районі) – до 25%, на Ямпільщині (так само – у Глухівському, Путивльському, Великописарівському районах) – до 40%... Ці дані Концерну РРТ навів на скайп-спілкуванні заступник начальника управління інформаційної діяльності та комунікацій із громадськістю Сумської облдержадміністрації Володимир Харченко. Робимо відповідний висновок: населення, яке не споживає українського інформаційного продукту, їсть продукт російський. Яким був цей продукт впродовж останніх років, а особливо – від початку Майдану та згодом – вторгнення російських військ в Україну, сумніватися не доводиться. 

Щодо якості того продукту, не можу не згадати, як кілька років тому відпочивала в Турції. Саме відбувалося збройне вторгнення Росії до Грузії, йшла літня Олімпіада… У номері, окрім місцевих, – два російські канали. Тиждень їхньої інформації!.. Якби не мала власного погляду на те, що відбувається в Грузії, напевне, приїхала б із відпочинку зі стійким переконанням, що треба брати автомата і воювати з грузинами, принаймні – убити їх президента. Такою «збалансованою» була подача інформації російських колег.

Зважмо: на той час ми ще були «братніми» народами. Проте висвітлення Олімпійських ігор проходило стосовно України на такому рівні, що одним із перших запитань вдома було: невже наші навіть одненької «бронзи» не вибороли? Як, здивувалися у відповідь, – навіть золото маємо! Проте на російському телебаченні вигравали росіяни, китайці, німці, але не українці…

Чи можемо ми однозначно звинувачувати населення українських територій, що було під таким впливом, у непатріотизмі? Вибачте, але чи хотіла держава бачити їх патріотами? Не раз про цю проблему говорили і медійники, і місцева влада. Але за стільки років не було навіть спроби напрацювання (що вже – про втілення!) національної інформаційної політики, реальних засад національної інформаційної безпеки, створення потужного інформаційного поля держави. Принаймні мені, журналісту з майже 35-літнім стажем, про це невідомо.

Тому, говорячи про інформаційну окупацію – з одного боку, нам слід говорити – з іншого боку – про добровільну здачу наших інформаційних позицій на найвищому рівні. Та й, звісно, коли було цим займатися нашим можновладцям? Ділили крісла, землю, дачі, розбудовували бізнес – виключно власний… А інтереси України у переважної більшості очільників залишалися виключно у передвиборчих програмах – припадали пилом до наступних виборів…

Саме про потребу створення інформаційної політики, об’єднання медіа-організацій для вирішення проблем, що виникли через її відсутність, говорила на відео-спілкуванні викладач кафедри журналістики і філології Сумського державного університету, журналіст-практик із великим стажем Раїса Стоян.

Редактор сумської газети «Панорама»  письменник Євген Положій та  політолог із Донецька Сергій Федорчук, який був присутній у Львівській студії, більше зосередилися на вирішення тих інформаційних проблем, які створила нинішня ситуація. Адже важливо, щоб інформацію з України отримували на територіях, захоплених бойовиками. Між тим, чи й усі видання, що виходять на українській території, ведуть проукраїнську політику?  Сергій вважає, що уважно потрібно ставитися до такого ресурсу, як муніципальні, комунальні ЗМІ. Бо як може бути, наприклад, що Дружківська українська газета їде друкуватися на територію окупованого Донецька? І який тоді у неї контент?

Євген Положій переконаний, що слабкість наших інформаційних позицій явна, але сьогодні слід користуватися «несиметричними» засобами для протидії російській пропаганді. Адже важливо, справді, охоплювати всю територію України; потрібно створювати якісний український російськомовний продукт для тих, хто віддає сьогодні перевагу російській мові. При цьому, каже Євген, важливо навіть найагресивнішу частину з того боку, змушувати думати, чи настільки ж блага їх справа. Не можна поширювати фейкову інформацію, ворожу для України, але, водночас, і українській стороні варто вчитися воювати на рівні чуток…

Так, згоджувалися учасники спілкування, у нас бракує фахівців із контрпропаганди, але хто сьогодні – майже за рік військових дій – взявся за їх підготовку? Між тим, журналістів сьогодні мобілізують, як рядових, і посилають їх десь на блок-пости замість того, аби їм, уже готовим фахівцям, дати інтенсивну додаткову підготовку і з них створити отой загін, що боровся б у інформаційній війні з окупантом. 

Проте, чи замислюється взагалі наше інформаційно-військове керівництво над цим? А ще, зокрема, над тим, хто в телевізорі промовляє від імені армії. Над тим, що є якісь телевізійні закони, є поняття іміджу, який треба підтримувати. Спасибі, Андрій Лисенко набув певного досвіду й тепер нормально виглядає на екрані. Є, звісно, й хороші працівники прес-служб. Але часом дивишся – настільки нетелегенічне обличчя, що про якусь довіру до цієї людини – а відтак до армії в цілому – не йдеться. І невже цього не бачить той, хто має бачити й усвідомлювати?

Наша держава не розуміє, що, за будь-якої розстановки сил, інформаційна війна триватиме довго, вважає Сергій Федорчук. І те, що Україна не має засобів для її ведення, не менш катастрофічно, ніж нестача техніки та боєприпасів на лінії вогню.

Якщо інші країни, що підтримують Україну, не можуть надати нам зброї, то чи не варто державі просити натомість техніку, необхідну для інформаційної протидії окупації? – запитує Володимир Харченко. 

Зі львівської студії пролунала, зокрема, й така теза: не можна сьогодні, в такий складний час, писати щось погане про Україну та про армію. Це заперечив генеральний директор Сумської ОДТРК Микола Чернотицький. Так, сказав він, ми маємо давати в цей час справді патріотичні матеріали, але при цьому – говорити правду, критикувати владу, якщо вона того заслуговує, домагатися позитивних зрушень у тилу. 

До речі, за підсумками відео-мосту одне з львівських Інтернет-видань написало щодо останньої тези: громадськість згоджується на певні утиски свободи слова за військової ситуації. Саме це стало найбільш обговорюваним у соцмережах. Мовляв, що це за спікери були на спілкуванні, яка там громадськість і хто має нахабство виступати від імені загалу?

Що ж, наявний добрий зразок інформаційного маніпулювання. Коли фраза висмикується з контексту і починається потужне обговорення вирваної деталі  замість обговорення реальної проблеми. Отака вона, інформаційна війна… 

Алла Федорина

P.S. Прес-клуб дякує Сумському державному університету за проведення скайп-конференції.
Категорія: Новини | Переглядів: 471 | | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: