Вітаю Вас, Гість
Головна » 2015 » Січень » 27 » Є на Тернопільщині місце, яке відвідують сотні тисяч паломників з усього світу
17:32
Є на Тернопільщині місце, яке відвідують сотні тисяч паломників з усього світу
Окрім Свято-Успенської Почаївської лаври, відомої православним віруючим в різних регіонах України, є на Тернопільщині ще одна загальновизнана святиня. У невеликому — всього півтори сотні дворів — селі Зарваниця Теребовлянського району розташований один з п’ятнадцяти світових духовних Богородичних центрів, визнаних Вселенською католицькою церквою. Ще в 1867 році Ватикан надав чудотворній зарваницькій іконі Матері Божої паломницький статус, а в наші дні її щорічно відвідують сотні і сотні тисяч паломників з усього світу.

Ікона, що спустилася з небес

Приблизно 1241 року, коли Київ особливо потерпів від нищівного нападу монголо–татарської орди, звідти тікало до більш безпечних місць багато ченців з монастирів. Одного з них дороги привели в затишну мальовничу долину, оточену рікою і густим лісом. Прилігши там відпочити, монах побачив незвичайний сон: наче сама Матір Божа з’явилася і подала йому як допомогу край свого покривала. Коли ж він прокинувся, то побачив справжнє диво: у стовпі сліпучого світла над джерелом висіла у повітрі ікона Богородиці з маленьким Ісусом на руках. Як найдорожчий дар, прийняв він ту ікону, а коли напився води з джерела і обмився в ньому, то відразу відчув себе здоровим і повним сили. На тому місці святий чоловік і заснував спочатку печерний монастир, а потім і храм, серцем якого стала дарована з небес ікона. Місцевість же, де його «зарвав», тобто зборов, сон, назвав Зарваницею.


Чудотворна ікона Зарваницької Матері Божої

Відтак виявилось, що той образ і вода з джерела, над яким він з’явився — цілющі, і рятують від багатьох недуг. Чутки про це швидко розійшлися навколишніми поселеннями і до диво–місця потягнулися люди. За одним із переказів, у Зарваниці зцілився брат короля Данила Галицького Василько Романович, князь Теребовлянський. Важко захворівши, він уже лежав мало не при смерті, коли піддані повідомили про чудотворні зарваницькі ікону і воду. Князь тут же наказав доставити їх, але посланці повернулись з порожніми руками і твердою відповіддю монаха, що якщо князь хоче видужати, то мусить сам прийти до Богородиці. Василька принесли до ікони на ношах, а пішов він звідти своїми ногами. Із вдячності князь збудував у лісовому урочищі дерев’яний храм, знищений потім монголо–татарами.Що ж до чудотворної ікони, то вона має свою непросту історію і належить до найдавніших в Україні. Упродовж століть усе навколо не раз руйнувалося, але вона дивом залишалася неушкодженою. А в 1867 році відбулася її урочиста коронація — тодішній Папа Пій IХ надав іконі відпустового статусу, тобто підтвердив особливу Божу благодать для всіх, хто приходить до Зарваниці на прощу спокутувати гріхи.

Історій чудесного зцілення дуже багато

Найбільше постраждала Зарваниця за радянської влади. Храм тоді перетворили на склад, зведену над цілющим джерелом каплицю підірвали, а саме місце засипали сміттям і обгородили колючим дротом. Атеїстична влада навіть виставляла деякий час міліцейські пости, щоб перешкодити прочанам іти до чудотворного місця, однак віра була сильнішою. Почався особливий, ще навіть повністю не досліджений, період діяльності Української греко-католицької церкви. Її священнослужителі відправляли служби підпільно, у лісі чи в оселях найсміливіших селян, піддаючи великому ризику і себе, і близьких. Щоб набрати цілющої води, люди проповзали під колючим дротом. Відтак у маленьких пляшечках з–під пеніциліну переправляли її таємно навіть землякам, ув’язненим у сибірських таборах.

Чудеса і Зарваниця — це нероздільні поняття. В усі часи під час прощ траплялися чудесні зцілення. Ось лише одна з багатьох загальновідомих історій, які передаються віруючими з уст в уста. У середині 80–х одна жінка, мешканка області, важко захворіла на ноги — відкриті гнійні рани позбавили її можливості ходити. Зрозумівши після тривалого і безрезультатного лікування, що медицина не спроможна їй допомогти, глибоко віруюча жінка вблагала рідних привезти її до зарваницького лісу, а з собою взяла лише дві ковдри, накидку від дощу, вервицю для молитов та торбину з сухарями. Позаяк чудотворне місце було тоді в жорстокій опалі, вдень вона переховувалася в лісовій гущавині, ревно молячись Богородиці, а вночі підповзала до джерела, щоб пити воду і змочувати бинти на ранах. Рівно через тиждень ноги хворої повністю загоїлись.

Подібних історій розкажуть вам немало і самі прочани, і мешканці села. Є у Зарваниці і матеріальні свідчення чудесних зцілень. Це — числені воти, тобто дарунки, що їх прочани залишають біля чудотворної ікони Матері Божої Зарваницької на знак вдячності. У скляній вітрині біля ікони можна побачити золоті та срібні ланцюжки, персні, сережки тощо, і до кожної речі причеплена картка з написом, від кого і з якої нагоди здійснено дар.

Нова традиція «цільових» прощ


Під час прощі у Зарваниці

Липень 2000–го, коли на Першу національну всеукраїнську прощу з відкриттям сучасного архітектурного комплексу прибуло майже півмільйона прочан з багатьох країн світу, вважається часом остаточного відродження Зарваниці. У ній панує особлива аура, тож тисячі людей поспішають сюди не тільки під час прощ. Коли ж останні починаються, вервечки й цілі колони паломників тягнуться до чудотворного місця звідусюди, долаючи пішки іноді й понад сотню кілометрів. Приїжджають сюди групи з багатьох країн Європи, з Росії і Казахстану, Канади і США. Усе більше розвивається останнім часом і започаткована в зарваницькому Маріїнському духовному центрі традиція так званих цільових прощ — для окремих категорій людей та представників різних професій. Так спеціальні богослужіння вже проводилися для підприємців і податківців, для працівників СБУ і міліціонерів, аграріїв, митників, держслужбовців. І завжди прочани стверджують, що отримали потужний духовний і енергетичний заряд.

Світлана МИЧКО, тернопільський координатор проекту «Прес-клуби об’єднують Україну»
Категорія: Аналітика | Переглядів: 197 | | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: