Головна » 2015 » Січень » 27 » Настрої Півдня непідконтрольні
17:38 Настрої Півдня непідконтрольні | |
 Нині багато розмов точиться навколо настроїв в Україні. Найбільшу цікавість викликають Південні області, наприклад Херсонська, адже вона єдина межує з анексованим Кримом. Основні питання що турбують: «Чи зможе Росія ще спровокувати інші регіони на приєднання до себе та ввести окупантів або розпочати військові дії під приводом захисту місцевого населення і таке інше?» Тільки факти Слід зазначити, що на Херсонщині проживають майже 130 національностей, більшу частину з них складають українці - 82%, росіяни - 14% . Незважаючи на такий розподіл в побуті переважає російська мова. До агресії Росії настрої людей на Півдні та Сході були достатньо близькими. Переважала орієнтація на східний вектор інтеграції. Якщо проаналізувати попередні голосування до органів влади, то регіон переважно підтримував вихідців з Сходу країни, тому соціологи стали використовувати електоральні та політичні поняття «Південний Схід». Зараз ситуація змінилася, настрої людей в Луганську та Донецьку суттєво відрізняються від настроїв людей на Півдні країни. Нині за результатами голосування на виборах президента і до Верховної Ради більшість з тих хто прийшов на голосування підтримали проєвропейських кандидатів і вектор розвитку. Тож Херсонщина повністю єдина з усією Україною і прагне інтегруватися в європейську родину. Такі настрої панують майже на всій території області, але є безпосередньо прикордонні села в Каланчацькому, Чаплинському та Генічеському районах, в яких подекуди люди почали сумніватись в правильності свого вибору. Реалії життя Все починалось навесні. Відразу після анексії Криму розірвалось дуже багато родинних зв’язків, адже села між собою поріднились кровними вузами, з «материка» багато людей їздило працювати на кримський завод «Титан», та за декілька тижнів все стало інакше. Українські військові частини вивели з Криму, «зелені чоловічки» зайшли на територію Херсонщини на декілька кілометрів, над прикордонними селами щоденно літали російські гелікоптери, донські козаки у формі розгулювали по Геніченську, до новоутворених кордонів почали стягувати військові частини і будувати блокпости. Чекаючи можливе вторгнення «зелених чоловічків» на материкову Україну, військові замінували поля та пасовища, тому віддаючи свою землю на якій мали розпочати посівну та лишаючись без заробітку люди були м’яко кажучи були невдоволені. Тоді ж, з прибуттям перших військових до кордону з Кримом і розпочався волонтерський рух на Херсонщині. Молодих хлопців строковиків лишали серед степу в старій порваній палатці, без спальників, без теплого одягу, без харчування, я вже не кажу, що вся техніка була стара та поламана, і першими хто прийшов їм на допомогу було місцеве населення. Незважаючи на свої особисті невдоволення, люди розуміли що військовим необхідна допомога, і допомагали цілими селами. Деякі сільські голови майже усі бюджетні кошти пустили на допомогу військовим (а зараз, на кінець року, не знають як показати куди діли гроші, адже вони мають використовуватись ціле направлено). Час йшов, ситуація в країні змінювалась, змінювались і військові частини в прикордонній зоні, а разом з ними і настрої місцевого населення. Строковиків ставало менше, здебільшого почали з’являтись демобілізовані чоловіки, деякі з «певним стилем життя», який не збирались міняти ні при яких умовах. Люди бачать, що військовим допомагає вся країна, майже щодня туди приїжджають «запаковані» волонтери і привозять все - починаючи з натільної білизни закінчуючи технікою, а тим часом «захисники тилу» на танках та бронетранспортерах (в більшості відремонтованих самими селянами) приїжджають у село за цигарками та горілкою. Можете собі уявити у що вони перетворюють сільські дороги після декількох ходок важкої техніки. Та ще б люди мовчали, коли б підвипивші вояки не почали бігали до дівчат та жінок у села. Так і розпочинаються «розбірки» – з однієї сторони демобілізований з автоматом з іншої розлючений чоловік з вилами або косою. В більшості випадків вдається примирити сторони, та все ж образа накопичується, і в що вона виллється невідомо. Слід відзначити, що прикордонні з анексованим Кримом села не можуть приймати сигнали українського телебачення, ретрансляційна вишка стоїть на території Криму, тому населення дивиться переважно російські програми, що там показують ми бачимо лише в мережі Інтернет, а люди дивляться щоденно. Встановити подібну вишку на Херсонщині та транслювати наші програми поки ніхто не збирається – дорого кажуть. А тим часом настрої людей не підконтрольні нікому… Алла Дігтяренко | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |