Головна » 2015 Січень 27 » Патріоти Херсона – патріоти України
18:32 Патріоти Херсона – патріоти України | |
 Владислав Ковальов. Лікар-хірург. Доброволець батальйону Херсон. Позивний «Док». Загинув 29 серпня при прориві блокади Іловайська. Посмертно нагороджений Орденом «За Мужність ІІІ ступеня» - Владу з дитинства снився один і той самий сон, - згадує сестра Алевтина Ковальова, - він відправляється на війну та виконує свою місію. Цей сон він часто переказував, але ми не сприймали його всерйоз, ну яка війна… 19 серпня, зранку зателефонувала дружина Владислава Вікторія. Я відразу зібралась, - розповідає Алевтина, - та поїхала в Школу міліції, де їх батальйон проводжали в зону АТО. Влад вийшов в повному екіпіруванні, з автоматом. На формі у нього була нашита група крові, а на рукаві маленький червоний хрест. Я спитала його: Владік, як же ти міг залишити дітей, вони такі маленькі, маму, мене? Я його запитувала як старша сестра, яка завжди вважала, що краще знаю життя… Але я несподівано зрозуміла, що переді мною стоїть зовсім інший Влад, мій рідний брат, якого я зовсім не знала: мужній та суворий. Він відповів з якоюсь внутрішньою рішучістю та силою: «Я їду виконувати свій обов’язок . Що ми будемо робити якщо вони прийдуть сюди? Ось повернусь, вип’ємо коньяку, та про все з тобою поговоримо». Мені стало очевидно, обговорювати його рішення не має сенсу. Це була тверда сформована позиція. Звідти телефонував мало, ніколи не розповідав, що там реально відбувається, щоб ми не хвилювалися. Влад з дитинства мріяв стати лікарем. Для сім’ї було не простим завданням забезпечити його вибір. Після закінчення фізико-технічного ліцею він поступив до Харківського університету ім. Каразіна на факультет лікувальна справа. Коли на третьому курсі помер батько, сплачувати за освіту стало проблематично. Був вибір чи залишити навчання, але Владислав вирішив, що відмовитись від своєї мрії не в його правилах. Він підробляв різноробом на будівництві, промоутером, вантажником та одночасно освоював професію лікаря. Піс час подій Революції Гідності Владислав очолив медичну службу Херсонського Євромайдану. В березні 2014, коли після окупації Криму, загроза російського вторгнення нависла над Херсонщиною, Владислав вступив до лав місцевої самооборони, та створив загін з медиків волонтерів. - Я б не замислюючись довірила йому своє життя. І я кажу так не тому, що він мій чоловік. Влад був талановитим хірургом, творчим, завжди думав, зважував ризики, особливості операцій. Я сама лікар і знаю, які лікарі в нас бувають, тож це об’єктивна оцінка, — каже дружина Владислава Ковальова Вікторія Вагнер. — Він багато практикував, ми часто обговорювали з ним професійні теми, він завжди хотів зробити якнайкраще, тому не соромився радитися. Влад також був гарним психологом. Відчував людей і швидко міг порозумітися з ними. Влад розробив розвантажувальний медичний жилет в якому було не тільки зручно розміщені медикаменти, але завдяки конструктивним особливостям цей жилет полегшував евакуацію пораненого. Він зручний, має багато відділень для різних ліків і є незамінною саме у зоні проведення бойових дій. А головне, не стискає рухів людини, якщо потрібно проводити непрямий масаж серця. Раніше в лікаря була лише сумка. А у фронтових умовах потрібно звільнити руки і максимально «озброїтися» медикаментами. Крім того, вільною стає спина, куди кріпляться ноші для транспортування пораненого. Зараз його винахід використовують медики які працюють в екстремальних та бойових умовах. А нещодавно, зразок розвантажувального жилета відправлено до США, де волонтери українського походження взялися виробляти його на сучасній технічній базі для потреб України. Вікторія важко переживає втрату чоловіка. – В мене два протилежних відчуття: скорбота і гордість, - розповідає Вікторія. Я безмежно сумую за Владом, і в той же час горджусь, що мій чоловік, маючи як лікар «бронь» від мобілізації, залишив перспективну роботу, записався рядовим бійцем добровольчого батальйону і пішов захищати Україну. Він загинув як герой. Я ним пишаюся. Ми — сім’я патріотів, тому чудово розуміли всі ризики. Він залишив мені двох дітей. Це мої смисли в житті — це його продовження. І я хочу, щоб діти стали достойними людьми, знали, хто їхній батько, і своїми ділами довели, що він загинув недаремно. Владислав завжди бажав робити справу своїми руками. Хірургія стала його професією. За спогадами медика батальна «Миротворець» полковника Всеволода Стеблюка, знаходячись під постійним артобстрілом в Іловайському депо, Владислав Ковальов, під паровозом, в оглядовій ямі виконав найскладнішу операцію – пришив бійцю (позивний Кот) розтрощену вибухом кінцівку руки. Інші лікарі радили на травматичній ампутації, але Влад вирішив спробувати. Справа ускладнювалась антисанітарними умовами в яких робилась операція. Внаслідок артобстрілів в депо стояла густа завіса пилу. З пластикової пляшки Влад зробив стабілізуючу шину, знайшов трубки для дренажу. Під час операції Влад жартував: зараз Херсон покаже вам майстер-клас! Боєць «Кот» вижив. Рука вціліла. «Ми разом були в депо Іловайська. Ми разом сиділи під «градом» та мінами, ми разом оперували поранених, ми розкурювали одну сигарету, ділили одну консерву на всіх… Останній раз ми бачилися в коридорі смерті, коли Влад передав мені тяжко пораненого і побіг в «зеленку», бо там були інші наші бійці», - написав Всеволод Стеблюк на своїй сторінці у Фейсбук. Влад дуже любив життя у всіх його проявах. Він із захопленням споглядав за польотом першої весняної бджоли. Розповідав про нову вудочку, про зловлену їм саму велику рибу… У нього був невичерпний запас гумору та дотепних жартів. Там де він з’являвся, поселялась впевненість, що все буде добре, тому що з нами «Док». Коли по рації повідомили, що вибухом поранений боєць батальйону «Херсон» позивний «Юг», Владислав не вагаючись ні хвилини, під артобстрілом, побіг рятувати товариша. Вправляючи вивернутий лікоть та витягуючи осколки Владислав зазвичай жартував. «Ти знаєш Андрюха, – казав він, коли повернемось, буду відкривати клініку, і ти будеш моїм першим пацієнтом. Знаєш чому? Руку ж лікувати потрібно буде, і тобі добре, і мені робота!» Як не дивно, - згадує Юг, - у мене було ще декілька осколочних поранень та контузія, але лікоть, після того як його вправив Влад, не болить, ніби нічого й не було. Просто якась містика. Він, взагалі, був як заговорений, нічого не боявся… Всі бійці батальйону Херсон відмічають, що саме завдяки Владиславу Ковальову, особистий склад був укомплектований всіма необхідними медпрепаратами. Коли з’ясувалось, що жінкам та особливо дітям, що переховувались від артобстрілів в підвалах Іловайська, потрібна медична допомога, Владислав зібрав з індивідуальних аптечок ліки та віддав їх місцевим мешканцям. - Смерть від нежиті нам точно не загрожує, а їм буде допомога, - так він мотивував свій поступок. Не варто думати, що Владислав воював лише зі скальпелем в руках. - Із Владом ми знайомі з часів формування Херсонської Самооборони. Вже тоді він проявляв бажання стати бійцем, розповідає Андрій Шраменко. Саме Андрій Шраменко, після загибелі комбата, прийняв командування батальйоном на себе. «Ми багато тренувалися, їздили на стрільбища, проводили заняття з військової тактичної підготовки. Він демонстрував чудові результати. Влад хотів, щоб хлопці його сприймали не лише як медика, а й як воїна,— В бойових умовах він був повноцінним стрілком, заступав на бойові чергування, ходив «на рубеж». Навіть під час обстрілу мінометами він ішов у небезпечну зону, щоб витягнути пораненого бійця. Ми його відмовляли, але він казав, що допомогти треба якнайшвидше, бо потім може бути пізно. Завжди міг підняти настрій хлопцям, хоч як би скрутно і часом страшно там було. Останній раз я бачив Влада на БМП, ми переглянулись, показали один одному, що все гаразд. Ми за ним дуже сумуємо, часто не віриться, що його нема. Іноді здається, що відкриються двері, і Влад зайде усміхнений, з якимось жартом. 25 грудня 2014 року на фасаді лікарні УМВС в Херсоні відкрили меморіальну дошку на честь Владислава Ковальова, лікаря-хірурга, бійця батальйону «Херсон», що героїчно загинув при прориві оточення під Іловайськом.  Він загинув, коли разом з побратимами виходив з оточення так званим "зеленим коридором". Владиславу було лише 30 років. У нього залишилися дружина та двоє маленьких дітей. Олег Зайченко, Херсон | |
|
| |
| Всього коментарів: 0 | |