Вітаю Вас, Гість
Головна » 2014 » Грудень » 10 » Херсонщина з глибини століть
22:02
Херсонщина з глибини століть
Степові землі Північного Причорномор’я, на перший погляд, можуть видатися звичайнісінькою «пустелею», позбавленою цікавого історичного минулого. Справді, на відміну від потужних міських цивілізацій Месопотамії, Єгипту чи Балкан, на степових просторах жоден народ не міг затриматися довший час, адже його неодмінно витісню вав інший – сильніший. Проте саме ця етнічна строкатість, своєрідний полігон народів і надає краю унікальності. Так, зокрема, тут мешкали прадавні арії, які першими приборкали колись непокірного коня, винайшли колесо та змайстрували перші у світі вози. Войовничі степовики назавжди залишили слід у античній міфології. Саме вони стали прототипом кентаврів, адже балканським народам, які до того часу не знали коня, мешканці Північного Причорномор’я здавалися надприродними істотами.

Між іншим, найдавніша у Східній Європі мурована фортеця виникла також на території сучасної Херсонщини. Це поселення III тисячоліття до нашої ери біля села Михайлівка Нововоронцовського району Херсонської області, де житлові споруди, загони для худоби й святилища були оточені кам’яною стіною. Місцеве населення займалося скотарством, землеробством, полюванням та риболовлею, а також підтримувало торгівельні відносини з Кавказом.

Та, на жаль, ми, напевно, так і не дізнаємося як звалися найдавніші народи Північного Причорномор’я. Науці вони відомі за назвами археологічних культур: середньостогівської, ямної, зрубної… Першим же народом Причорноморських степів, назву якого фіксують античні та ассирійські джерела були славнозвісні кіммерійці. Ці мужні воїни-кіннотники своїми блискавичними набігами далися взнаки всьому тогочасному цивілізованому світу. «Колчан його відкритий наче труна… Тримають в руках лук і спис; вони жорстокі й немилосердні, голос їх гамірний, наче море, несуться на конях, вишикувалися як одна людина, щоб битися з тобою, о донько Вавилону…» Так говорив про кіммерійців пророк Ієремія. Згадує їх і славнозвісний Гомер у своїй безсмертній «Одіссеї». До речі, напевне мало хто звертав увагу, що головний герой творів американського письменника Роберта Говарда мужній варвар Конан, образ якого у кінематографі майстерно створив Арнольд Шварценегер, також був кіммерійцем…

Та ніщо на цьому світі не є вічним і у VII столітті до нашої ери кіммерійців змінюють ще грізніші кочівники-конярі – сколоти, яких античні історики увічнили під назвою скіфів. Взагалі, на той час, північне узбережжя Понту Евксинського, як греки називали Чорне море, починає привертати увагу всього античного світу. Саме тоді у гирлі Бугу виникає античне місто-держава Ольвія, а дещо згодом – численні землеробські поселення на берегах Дніпро-Бузького лиману, – так звана Ольвійська хора. Суворий кочовий побут, мужність, відсутність протиприродних нахилів, надзвичайна правдивість скіфів – все це дивувало грецьких переселенців. Недаремно чимало сторінок присвятив їм і славнозвісний «батько історії» Геродот.

Понад усе скіфи любили рідну землю. Вони відмовилися підкоритися могутньому й, до того часу непереможному, перському царю Дарію І, знищивши його армію виснажливою партизанською війною. Сам цар ледве врятувався. А от полководцеві Олександра Македонського Зопіріону пощастило менше – його череп ще довго правив скіфським царям за ритуальну чашу. Найвидатнішими полководцями скіфів вважають переможця персів Іданфірса та Атея, який загинув у кавалерійській атаці у віці біля 100 років…

Пам’ятками могутніх скіфів є стародавні кургани, якими досі рясніють степи Херсонщини. Мабуть найцікавішим з них є Огуз в околицях районного центру Нижні Сірогози. На відміну від інших степових пірамід він мав кам’яну усипальницю. Саме скарби царських курганів дають найповніше уявлення про життя та побут скіфів.

Втім, всупереч стереотипам, скіфи не були такими вже темними варварами. Так скіфський царевич Анахарсіс вважався одним з семи найбільших мудреців свого часу. Зокрема йому античні джерела приписують винайдення гончарного кола…

Та все ж і скіфському пануванню у Північному Причорномор’ї настав кінець. Зі сходу рушили більш могутні племена сарматів, які у ІІІ столітті до нашої ери стали справжніми господарями степів від Дону до Дунаю. Цікавою рисою сарматського суспільства була визначна роль жінки. Зокрема дівчина не мала права вийти заміж доки не вбила ворога у бою. Так народилися античні легенди про войовничих та прекрасних амазонок.

Під тиском сарматів скіфи, за прикладом греків починають будувати укріпленні міста у пониззі Дніпра. Античний географ Птоломей доніс до нашого часу їхні назви: Метрополіс, Сар, Серім, Амадока, Азагарій. Взагалі ідентифікувати ці міста доволі важко. Хіба що місцеві краєзнавці ототожнюють Метрополіс з Бериславом або з городищем біля села Козацьке Бериславського району а Серім – з Червономаяцьким городищем. Крім того у пониззі Дніпра збереглися пізньоскіфські городища біля сіл Львове, Зміївка, Республіканець Бериславського району, Гаврилівка та Ганнівка Нововоронцовського району, Любимівка Каховського району, районних центрів Великої Лепетихи та Горностаївки. Мешканці цих городищ у І столітті стали слухачами проповідей святого апостола Андрія Первозванного, котрий першим приніс на береги Дніпра світло віри Христової.

Між тим грецькі колоністи, побоюючись сарматських набігів, мусили перейти під протекторат могутнього Риму. Відтак у пониззі Дніпра та гирлі Інгульця виникають римські укріплення. Їхні сліди були знайдені археологами, зокрема, поблизу сіл Широка Балка та Дар’ївка Білозерського району.

Та сармати не лише воювали з римлянами. У перші століття нашої ери вони часто наймалися на службу до Римської імперії. Саме з них формувалася важка кіннота армії Риму – катафрактарії. А служили сармати навіть у далеких гарнізонах Британії вздовж славнозвісного Адріанового валу. Існує версія, що саме вони послужили прообразами лицарів короля Артура.

Олексій Паталах, історик
Категорія: Аналітика | Переглядів: 236 | | Теги: Херсон, Прес-клуби об'єднують Україну | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: